«Ми православні…., БЛАГОВІСТ

15.07.2015

«Ми – православні»…

«Ми православні...., БЛАГОВІСТ

Часто доводиться чути подібні вирази, можливо з стверджувальній, а може бути, і з питальною інтонацією…

Що ж люди розуміють під цим словом?

Для одних православним вважається той, хто в дитинстві восприял хрещення, носить натільний хрест і має звичне слуху ім’я. В той же час є люди, для яких православний – це не тільки хрещений, але і що дотримує заповіді, що надходить по справедливості і веде праведний спосіб життя людей.

Проте досить часто помиляються і ті, і інші…

Історія, яка лягла в основу цього оповідання, дійсно мала місце в моєму житті. Це один з тих випадків, про які прийнято говорити «життєва мудрість». Не по причині того, що хтось навчений досвідом і знаннями навчив мене, показав щось таємне, а навпаки, сама життя і життєва ситуація показали те протиріччя і те знання, яке дозволяє зараз інакше дивитися на навколишній світ.

Вже не пам’ятаю, коли стався цей випадок, – час досить ґрунтовно стер дату, залишивши саму суть події, хоча від цього воно не стало менш цікавим. Зважаючи обставин мені необхідно було піти в ЖЕУ по своєму району для оформлення необхідних довідок та виписок. Прийшовши в будинок, де розташовувався мій ділянку, я побачив табличку: «ЖЕУ такого-то району переїхав в нову будівлю. Адреса». Поспішивши за вказаною в оголошенні адресою, я без зусиль знайшов новий будинок, але, увійшовши в нього, побачив цілковитий хаос. Бабусі снували туди-сюди, шукаючи свою адресу в списках будинків, висіли на дверях кабінетів. Незабаром я зрозумів, у чому ж була причина плутанини: на різних дверях висіли списки, в яких були або однакові адреси, або будь-яких будинків взагалі не було. Очевидна помилка працівників. Як наймолодший з тих, що прийшли, я вирішив звернутися в кабінет, на якому висіла табличка з адресою будинку, наступного після мого (до речі, моєї адреси теж не було в списках). Відкривши двері і заглянувши в кабінет, я побачив жінку, що сиділа за столом, на грудях якої сяяв золотий хрестик, і в моїй голові промайнула думка, що хоч зараз все стане ясно і мені, і бабусям, адже, слава богу, в цьому кабінеті сидить православна жінка. Коли я запитав, чи тут обслуговується будинок за такою-то адресою, жінка, кинувши на мене презирливим поглядом, сказала: «Пішов геть! І двері з іншого боку закрий!» Природно, тут я не вказую всієї лексики, яка використовувалася нею в той момент. Я приголомшений закрив двері і просто не знав, що й думати. Тепер мені стало зрозуміло, чому ніхто з бабусь не заглядав в кабінети, напевно тому, що вони вже удостоїлися подібного відповіді.

Зібравшись з думками, я пройшов у кабінет начальника і все ж отримав необхідні довідки, однак настрій на весь день виявилося зіпсованим. Постійно Перед очима спливали образи літніх жінок, дуже скромно одягнених, хромающих за великим коридором ЖЕУ. Наші бабусі, проживши важке життя (багато з них працювали на благо тилу в роки Великої Вітчизняної війни), заощаджують на всьому, щоб виділити зі своєї крихітної пенсії гроші на подарунки онукам. В наш час частенько цими подарунками стають золоті хрестики.

Ввечері, коли я повертався з роботи, почалися проблеми з машиною. «Цього ще бракувало!» – подумав я.

Біля під’їзду я зіткнувся зі своїм сусідом дядьком Сергієм. Про нього можна розповідати годинами. Це дуже добра і чуйна людина, завжди готовий допомогти, причому не просто, як кажуть, для галочки, а по-справжньому. Якщо він брався щось зробити, то робив собі. В його родині всі були хрещеними, а дід був священиком, проте дядько Сергій не хрещений і не замислювався про те, що треба хреститися.

Дізнавшись про те, що з моєю машиною не все в порядку, він сказав, що допоможе мені з її ремонтом. На вулиці був сильний мороз, але і це не зупинило його. Кілька годин ми провозилися з машиною. Дуже сильно замерзли.

І тільки ввечері до мене прийшло усвідомлення того, що сьогодні вдень мене вилаяв і не побажав допомогти у відповідності зі своїми посадовими обов’язками хрещений, православна людина, а ввечері допоміг впоратися з неприємностями людина нехрещений, але куди більш православний.

Усі, хто знав дядька Сергія, умовляли його хреститися, мій батько навіть жартома говорив: «Як же ми без тебе в Царстві Небесному? Що ти нам хочеш життя вічне зіпсувати?!» Але той з добродушною усмішкою відмахувався. І з такою ж добродушною усмішкою завжди був готовий допомогти.

Так що ж виходить? Факт того, що чоловік хрещений, нічого не змінює в його ставленні до людей? Або ж вся справа у вихованні? Або в тому, що ми не проходимо спокус православних, випробування віри?

Напевно, це тема для іншої розповіді. Бути може, тому, що сам я ще не до кінця розібрався в цій проблемі.

Шляхи Господні несповідимі.

До моєї великої радості, по закінченні часу дядько Сергій все ж удостоївся прийняття великого таїнства Хрещення.

Короткий опис статті: православні хрестики

Джерело: «Ми – православні»… — БЛАГОВІСТ

Також ви можете прочитати